Підгорянський Спаській монастир чину св. Василія (відомий ще, як Угорницький), що розташований на високому березі Серету поблизу впадіння в нього Гнізни всього в декількох кілометрах від Теребовлі. Це справжня туристична перлина Тернопіолля.. Підгорянська обитель є одночасно і монастирем, і замком.

Монахи-пивовари

У час свого заснування, монастир займав трапецієвидну ділянку, яку оточували муровані стіни й вежі – по одній на кожному розі. Західна стіна сягала 141 м довжини, східна і північна – по 85 і південна – 75. Біля західної вежі церкви Івана Хрестителя стояла двоповерхова монастирська будівля. До наших днів від неї збереглися фундаменти. Західну башту обителі перетворили у дзвіницю храму. Тільки південна вежа нагадує про оборонний характер монастиря, – пише tenews.org.ua.

Вперше Підгорянський спаський монастир отців-василіан згадують в історичних джерелах 1650 року, хоча одні дослідники вказують, що церква Івана Хрестителя походить із XVI століття, а інші – що первісно обитель була дерев’яною. У вересні 1663 року король Речі Посполитої Ян Казимир видав Шаргороді грамоту, якою підтвердив, що монастирю належить недалеке від нього село Семенів. Ще однією грамотою король дозволив ченцям безперешкодно рубати дерева у лісах староства та варити пиво на продаж.

Чудотворна ікона Богородиці

1663 рік став віховим для Спаської обителі. Тоді замироточила (як писали у той час – сльозами заплакала) ікона Богородиці. Подію, згідно з легендами, вважають своєрідним попередженням подій 1672 року, коли Поділля намагалися завоювати турецькі і татарські війська. На час війни ікону перенесли до Теребовлянського замку. Всі намагання ворога взяти замок штурмом і зруйнувати його мури з допомогою мін зазнали невдачі. Оборонці побачили тут заступництво Пречистої і наступного року її образ урочисто перенесли до собору Святого Юра, що у Львові.

Згодом монастир розбудовувався і переживав справжній розквіт. Уже видані Яном Казимиром привілеї підтвердили і збільшили його наступники королі Михайло Вишневецький і Ян Собєський. Ревізія 1724 року показує, що Святоспаська обитель мала 19 ченців, тоді як інші подільські монастирі – по два-п’ять.

Монахи-астрономи

Згодом тут відкрили філософські та богословські курси. Дослідник кінця ХІХ століття Ян Байгер вважав, що монахи проводили ретельні астрономічні спостереження і за обсерваторію їм слугувала північно-західна вежа. Тоді ж, у XVIII столітті, Підгорянський монастир отримав у підпорядкування монастирки у Звинячі та Збаражі. Втім, останні закрила нова, австрійська влада. А 1 січня 1789 року скасували й монастир у Підгорі. Його багату бібліотеку передали частково до Львівського університету, частково – до монастиря у Бучачі. Головний престол храму передали до костелу у селі Долина, а іконостас – до церкви у Могильниці. Монастирський будинок продали на торгах за 704,5 гульденів.

Монастир сьогодні

Від монастиря до початку ХХ століття від нього залишилися одні руїни. Тільки тоді місцевий парох отець Іван Залуцький добився повернення храму, відремонтував його, облаштував бляшану покрівлю. Після Другої світової війни частину стін розібрали для прокладання доріг і будівництва складів військової частини, яку розташували поряд. Тільки на початку 1990-х років парафіяни сіл Зеленче і Підгора спільними зусиллями взялися за відновлення храму.

Підгорянський спаський монастир та його околиці – надзвичайно красиве місце: річки, видолинки і пагорби, ліс, городище «костелок», каменоломні і липова алея, що пов’язує їх з містом.

Цікаво походити місцем, де суворі на вигляд бородаті ченці читали продумані курси про життя, Бога, про добро і зло. А вночі вони дивилися на зорі…