Існує думка, що протилежність любові – ненависть. Але для мене це байдужість. Найстрашніше, коли тобі просто немає діла до іншого.

Байдужість начебто має захищати нас від болю, але по суті вона провадить до ще більшого болю і руйнування, пише Ровесник.

В Біблії знайдемо історію про чоловіка, який лежав весь в крові на узбіччі. Самарянин не зміг пройти повз нього. Ісус сказав, що він поставився до пораненого як до ближнього і ми повинні ставитися так до всіх людей, які поруч з нами.

Що мав на увазі Ісус? Нам слід шукати побитих людей на узбіччі доріг?

Можливо. А як щодо людей, чиї рани не фізичні? Як щодо знедолених і тих, які страждають депресією? Тих, хто зазнав емоційного насильства? Тих, хто втратив сенс життя?

Я вірю, що ми покликані допомагати не тільки тим, чиї рани фізичні. Найбільше смертей відбувається не через хвороби або нещасні випадки: на першому місці – суїцид. Статистика жахлива, деякі джерела пишуть, що від самогубств гине 10 осіб на годину! Десять людей! На шістдесят хвилин!

Це люди, які втратили будь-яку надію і віру. Я впевнена, що якщо ми відірвемося від свого власного світу і будемо звертати увагу на людей (наприклад, в громадському транспорті) і говорити з ними – статистика зміниться. Адже у нас, як у віруючих людей є надія, у нас є Христос і та любов, яку Він дає.

Той, хто запалює світильник, не ховає його під ліжко. Чи має сенс те, що ми, знаючи радісну звістку, знаючи послання надії, мовчимо?

Якщо ми не говоритимемо, що є надія, є життя, є Той, Хто зцілить усі рани, якщо ми не приймемо таких людей в сім’ю і не станемо їм по-справжньому опорою і підтримкою, хтось інший скаже їм, що надії немає та їхнє життя безглузде. Найбільша брехня, в яку вірять самогубці, – те, що їх вчинок приверне до них увагу … але занадто пізно.

І на жаль, я не кажу лише про людей за межами церкви, але і всередині. Нас оточує так багато людей, яким життєво необхідна наша допомога. Спробуймо змінювати світ тим, що будемо уважніші до ближніх.

Адаптація Тетяни Трачук