TerMedia

facebook google+ twiter skype rss

Новини з тернопільщини

Статті

Чому українці бідні: вчені назвали несподівану причину

Чому українці бідні: вчені назвали несподівану причину

Соціологи розповіли про причини бідності українців.

Ви будете здивовані: шокуючі факти про поцілунки

Ви будете здивовані: шокуючі факти про поцілунки

Чоловіки, які щодня цілують своїх дружин перед виходом на роботу, мають вищий дохід, ніж ті, які цього не роблять. Чоловіки, які мають звичку ранком перед виходом на роботу цілувати своїх дружин, живуть на 5 років більше інших.

Інтерв'ю

Дівчина з Тернопільщини стала офіцером поліції у США: всі подробиці

Дівчина з Тернопільщини стала офіцером поліції у США: всі подробиці

Уже змалку вона відрізнялася поміж ровесниками бажанням охопити чим ширше коло захоплень. Від п`яти років займалася в клубі аеробіки «Наталі» та ансамблі танцю «Джерельце» під керівництвом крутих хореографів Наталії Гребенюк і Марини Євсюкової.

Заробітчанин із Тернопільщини розповів про життя у Швеції

Заробітчанин із Тернопільщини розповів про життя у Швеції

Сусід три роки поспіль їздив на роботу у Швецію. Працював із деревом, збирав меблі, зводив будинки. Запропонував поїхати з ним, — розповідає 27-річний Роман Вітковський із міста Копичинці Тернопільської області.

Тернопільська письменниця зворушливо розповіла про реалії сімейного життя

Опубліковано: 03.04.2018 19:14
Тернопільська письменниця зворушливо розповіла про реалії сімейного життя

Знаєш, а ми однаково все це пройдемо. Пшежиєми, – сказала якась тітонька сьогодні в трамваї (я кивнула і усміхнулася до неї потилицею; повертатися не випадало: саме озвучувала Богданчиних коників, які мали проводити їй екскурсію), – пише Про Тернопіль.

І не просто пройдемо, не просто переживемо чи виживемо. Не просто станемо сильнішими (лишаю пробіл замість евфемізму, який надто довго треба було б підбирати для невисловлюваних емоцій). Не просто повернемося з еліксиром із міфічної подорожі героїв. Усе це теж буде, звісно, але тепер мені важить інше:

От побачиш, ми не розгубимо найціннішого, не подорослішаємо вщент, не перестанемо вислухАти пташок і вглядатися в зірки (ти не вмієш ні першого, ні другого, якщо хочеш, навчу, і, може, якраз тепер, поки дорога ще не пройдена, еліксир ще десь у якійсь-там Death Star, а Дарт Вейдер усе ще не може віддихатися (гггаа-пфууу, вггааа-пфууу, бідака!), а безкінечні бюрократичні піпірчики, випускні іспити екстерном і посуд із фантастичною, драконячою здатністю обростати брудом по кілька разів на день вже замалим не сняться).

Я не знаю, як люди підтримують вогонь без побачень і маленьких втеч від світу, не знаю, як живуть розпластані, розтягнуті, розкачані, наче свіже тісто на лазанью, щоби охопити все, і не рвуться – не знаю, як нам з тобою це вдається.

Чи майже вдається. Частіше вдається. Але коли цей період закінчиться, я хочу пам’ятати не гротескний язик на плечах, не волосся в пучок і відсутність педикюру дев’ять місяців на рік, не вечори, коли ми шпортаємося об іграшки на підлозі й обмінюємося хіба втомленим “добраніч”, не миті, коли ми міряємося, хто більше зробив і більше втомився, але ніжність, яку побут і втома, і стреси заливали-заливали, а вона продовжувала собі пломеніти (не тліти, ні, ти ж бачиш, як уважно я добираю слова?). І те, як ти усміхався, коли я досипала в кухні тобі на плечі. І як ми сиділи на піску поруч із холодним несезонним морем (таки були в нас втечі від світу, чого ж), і їли морозиво, фритки, морозиво, фритки, годували лебедів і робили замки з нашою дівчинкою.

Спершу я думала, що пишу тобі, потім, що собі, потім подумала, що корисно нам обом, і що попереду ще кілька місяців у виснажливому режимі, давай плюнемо на ощадливість і всю цю занудну дорослість, замовлятимемо піцу в дні, коли руки не стоять до плити, гулятимемо в парках до ночі напередодні іспитів (13 років тому ми саме цим і займалися, пам’ятаєш?), купуватимемо морозиво-фритки-морозиво-фритки, і будуватимемо пісочні, лего-вські, книжкові, які завгодно замки з нашою дівчинкою, і не по черзі, а всі разом.

… і так, я ділюся тут цим також для тих, хто втомився і сумує, і хто думає, що в інших усе зовсім гладко. Нас багато – з чудовим життям під зашкальну втому й бажанням зупинитися й просто… зрештою, що завгодно. Я бажаю вам виспатися або смачної кави. Це все просто – частина шляху. Морозиво-фритки-морозиво…

Надійка ГЕРБІШ


Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.

Відео

Ружена Волянська: Важливість Томосу для Тернопільщини

Анонс програми «Актуально з Руженою Волянською»

Новини БІЗНЕС КОМПАНЬЙОН

Молодіжні Новини

Комфорт Гурман