На Тернопільщині є унікальний замок – Микулинецький. Його мури пам’ятали ще набіги турків й татар. За Польщі тут жило імените панство. А нині у цих історичних стінах мешкає проста жіночка Бабця Стефа. Вона отримала фортецю у спадок від графської покоївки! А тій так щедро поляки заплатили за добру службу.
Твердиня Речі Посполитої
Перша згадка про селище Микулинці сягає часів Володимира Мономаха. Той згадав Микулин (так тоді це давньоруське поселення називалося) у своєму «Повчанні» за 1096-й рік. Заснували його ченці-монахи, першою спорудивши церкву Миколая. Від того й пішла назва, – пише tenews.org.uа.
Пізніше селище опинилося під владою Польщі, стало називатися містом. І одна з власниць тамтешніх земель Анна з Йорданів в середині XVI століття вирішує перетворити замок на могутню кам’яну фортецю. Повз Микулинці пролягав загарбницький татарський шлях, і ворог постійно нападав на містечко.
Відтоді почали давати загарбникам гідну відсіч. До кінця XVII ст. Микулинецький замок був одним з найголовніших фортів Речі Посполитої на її південно-східному порубіжжі.
З архівів відомо також, що ще з кінця XV століття тут варилося пиво. Щоправда невеликими партіями. Його навіть відправляли на пробу у Німеччину.
Замок, де живуть люди
У стінах, що все це пережили, й мешкає нині Стефанія Болой.
Свого часу ця фортеця належала Австрії та Росії, та потім разом із землями знову перейшла Польщі. Була вона у власності й найбагатшого магнатського польського роду Потоцьких. Останньою іменитою володаркою Микулинців стала графиня Юзефа Рей. Тоді вже замковий комплекс був перебудований у житлове приміщення на кілька «квартир». Замість вузьких бійниць у стінах були зроблені великі вікна… В одній з тих кімнат і мешкала мати пані Стефи, Анна – улюблена покоївка графині.
– Мама Анна за молодих своїх літ служила у грабіни, – згадує Стефанія. – Мала три класи освіти. Давала собі раду і з дітьми, і з рахунками Юзефи. Грабіна їй довіряла гроші.
Графиня взяла на виховання до себе Анну малою. Дівчинка-українка була сиротою, тож пані частково їй замінила матір. Хоч Юзефа мала й своїх дітей.
Анна виросла, настав час видавати її заміж. Графиня запропонувала наймичці з чоловіком жити разом з нею у маєтку. А далі розпочалася Друга світова війна. Стара графиня до неї не дожила. Від важкої хвороби померла і її рідна донька. Один з синів загинув на фронті, інший виїхав в Англію. Так єдиною спадкоємницею Замку залишилися служниця.
Привид Микулинецького замку
Має замок й свою легенду – привид дівчини. Тут він оселився значно пізніше, ніж в навколишніх – лише у ХІХ – на початку ХХ століття. За легендою, у підвалі під помешканнями сучасних мешканців жив коваль. Його донька народила позашлюбну дитину. Але батьки доньки не могли їй цього простити і постійно дорікали.
Дівчина не витримала, захворіла і померла, залишивши дитину сиротою. Як неодружену, за звичаєм її поховали у білій сукні. Люди не раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядає у вікна нижніх поверхів замку.
Микулинці також відоме своїм пивом. Бо ж як говорить середньовічна легенда – «Де є замок, там є й пиво». Ось такий давній, живий, зі своєю легендою замок прикрашає старовинні Микулинці, історія яких сягає княжих часів.
Подорожуй з «Тернопільським» – Відкривай Тернопільське!
