Справжньою берегинею сімейного вогнища, яка щирою материнською любов’ю огортає своїх дітей і встигає за роботою та домашніми справами, є Наталія Григорівна Пригода із села Озерна Зборівського району.

Разом із чоловіком Володимиром Олексійовичем вони виховують шестеро дітей – п’ятеро донечок і одного синочка. Власне, за таке найбільше надбання у її житті – бути матір’ю, Наталія Григорівна отримала цього року почесне звання та орден «Мати-героїня», – пише Ровесник.

Слова подяки наша співрозмовниця отримала заслужено, адже її діти доглянуті, виховані та забезпечені нормальними умовами проживання. Проте, сама пані Наталія не вважає себе героїнею, бо виховує власних дітей не задля нагород, а за покликом серця. Тим паче, вона, як жінка і мама, має надійну опору і підтримку свого чоловіка Володимира, який є зразковим батьком. І лише завдяки спільним зусиллям їхня сім’я щаслива і благополучна.

Про це свідчить і невимушена атмосфера, у якій нас зустріли і діти, і батьки. Усі напрочуд дружелюбні і згуртовані. Щоправда, вдома ми застали лише чотирьох дітей – наймолодшу п’ятирічну Христинку, восьмирічну Галинку, одинадцятирічного Романа та дванадцятирічну Улянку. Старші саме збиралися до школи. А Христинка – до садочку. Соромлячись надмірної уваги, вони все ж розповіли про навчання, улюблені захоплення легкою атлетикою, якою займаються уже кілька років, та про свої обов’язки вдома. З усього видно, діти завжди підтримують одне одного.

Мати розповіла і про своїх найстарших доньок. Оля – уже студентка. Вона закінчила педагогічний коледж і продовжує заочно здобувати вищу освіту. На сьогодні вона гостює у найстаршої сестри Мар’яни, яка із сім’єю проживає у Парижі.

– Невдовзі, – радіє подружжя Наталі і Володимира, – ми уже вдруге станемо бабусею і дідусем. Мар’янка, яка уже має трирічного синочка, очікує на народження другої дитини. Тому наш рід збільшується і продовжується. Тож маємо задля кого жити і працювати.
До речі, сама пані Наталя теж виховувалася у немалій сім’ї. Крім неї, було ще троє дітей, які і досі живуть між собою дружно. А її брат із дружиною, котрі мешкають в Озерній, також мають четверо дітей. Усім дітям і внукам охоче допомагає й підтримує добрим словом бабуся Ярослава Василівна. А вони, своєю чергою, вдячні їй, що усіх їх виховала і поставила на ноги.

– Насправді, велика сім’я, – кажуть вони, – це дуже добре. Головне, щоб усі були здоровими. А до роботи нам не звикати.

Привчаються до праці і діти. Вони допомагають батькам у саду, особливо восени – збирати врожай, і підтримують порядок вдома. А ще допомагають одні одним із уроками. А від них вчиться і наймолодша Христинка, яка восени також стане школяркою.

Ритм життя у сім’ї швидкий, а батькам турбот вистачає. Проте, з усіма дають раду. Попри це, Наталія Григорівна має й інші обов’язки – на роботі виховує і чужих діток, адже багато років працює вихователем у місцевому дитячому садочку. Така робота була її мрією з дитинства. І здійснилася вона недаремно, бо материнське серце у Наталії Пригоди велике і відкрите для усіх – чужих і своїх малюків.

Любов ТИМЧУК