вологість:
тиск:
вітер:
Соціологи розповіли про причини бідності українців.
Чоловіки, які щодня цілують своїх дружин перед виходом на роботу, мають вищий дохід, ніж ті, які цього не роблять. Чоловіки, які мають звичку ранком перед виходом на роботу цілувати своїх дружин, живуть на 5 років більше інших.
Уже змалку вона відрізнялася поміж ровесниками бажанням охопити чим ширше коло захоплень. Від п`яти років займалася в клубі аеробіки «Наталі» та ансамблі танцю «Джерельце» під керівництвом крутих хореографів Наталії Гребенюк і Марини Євсюкової.
Сусід три роки поспіль їздив на роботу у Швецію. Працював із деревом, збирав меблі, зводив будинки. Запропонував поїхати з ним, — розповідає 27-річний Роман Вітковський із міста Копичинці Тернопільської області.
Колодіївський монастир Святого Теодора Студита створював у 90-х роках Кардинал Любомир Гузар разом із о. Григорієм Планчаком як осередок нової версії східнокатолицького чернецтва. Отець Григорій — екзорцист, до якого приїжджали люди з різних кутків не лише України. Та раптом у квітні 2017 року на сайті УГКЦ з’явилася Заява Синоду УГКЦ за підписом Блаженнішого Святослава, в якій написано, що у цьому монастирі «постраждали люди фізично і психічно», і тому Блаженніший Святослав від імені Синоду просить у всіх потерпілих за це пробачення. Як наслідок, о. Григорія Планчака і дев’ятьох колодіївських монахів позбавили монашества. Проте чи є потерпілі насправді і що конкретно там сталося, досі тримається у суворій таємниці, а жодної заяви у поліцію немає. Ця інформація мене зацікавила, зокрема, через те, що маю особисту історію стосунків з цим монастирем, яка бере початок у 2014 році, – пише tenews.org.ua. Себе також можу віднести до категорії постраждалих…
Почалося все з візиту до відомої у Львові фотографа. Моя подруга хотіла зробити собі професійну фотосесію, я пішла з нею за компанію. У фотосалоні вирішила зробити фотосесію і собі. Принагідно зав’язалася розмова з пані фотографом, і вона зауважила, що я чимось переймаюся. «Маєш якісь клопоти?..» — запитала. Я справді переживала складний період у житті: розлучалася з чоловіком… «Ти не просто так до мене прийшла. Маєш їхати зі мною у монастир. На Тернопільщину. Там усім допомагають. Монахи там… валютні». Ці слова мене заінтригували.
За кілька днів я поїхала разом з нею на Тернопільщину. Місце в автобусі коштувало 150 гривень, які віддала цій пані. У церкві Св. Димитрія, що у с. Колодіївці Підволочиського району Тернопільської області, яка розташована поруч із монастирем, було людно. У церкві — чоловіки-монахи у чорному одязі. Був останній вівторок місяця — саме у цей день відбуваються спеціальні відправи, під час яких здійснював екзорцизм тодішній настоятель монастиря Теодора Студита о. Григорій Планчак. Щойно він розпочав відправу, як у храмі почувся дикий жіночий крик. Стало моторошно, але люди ніби нічого й не почули, ніяк не реагували, продовжували молитися. Пані фотограф попровадила мене до сповіді. Сповідав ієромонах Петро, до якого вишикувалась довжелезна черга. Звернула увагу, що чернець велетенського зросту — під два метри. Я прочекала у черзі майже цілий день, до вечора. Коли надійшла моя черга, він уважно на мене подивився і сказав йти за ним у захристію. До цього люди просто клякали біля нього у приміщенні церкви. Там почав розпитувати, що мене сюди привело. Розповіла про свої проблеми, і він дав кілька життєвих, досить банальних, порад. При цьому інтригуюче запитав, чи розумію, чому потрапила саме до нього? Тобто дав зрозуміти, що він особливий. Насамкінець сказав, що моє покликання — духовність, а що це значить, не пояснив…
Після цієї поїздки пані фотограф, віддаючи мої фотографії, сказала: «Я тебе іншим фотографам не віддам, собі візьму те, що у тобі є». І розмістила на сторінці у «Фейсбуку» мої фото з підписом «Інша. Нова». Через деякий час знову запропонувала їхати у монастир, але за місце в автобусі я вже мала заплатити 450 гривень. Коли запитала, чому так дорого, відповіла, що, мовляв, на моєму місці і у моєму стані, якби їй сказали заплатити тисячу, вона б і тисячу заплатила. Я відмовилась від її послуг, мене туди відвіз брат своєю машиною. З того часу наші приятельські стосунки розладилися. Крім того, мені не сподобалося, що мої фото без мого відома розмістила на своїй сторінці у «Фейсбуку». Не раз просила її забрати ці фото, але вона ігнорує мої прохання.
У лютому 2015 року сталася подія, яка розділила моє життя на «до» і «після» — побутова травма, реанімація, опікове відділення… Я дивом вижила. Перелякана цим випадком, вирішила знову поїхати у монастир, в якому не була більше року. Зайшла у церкву і очам не повірила: людей обмаль. Ситуацію прояснив продавець кави, який торгує поруч з церквою: «Отця Григорія Планчака тут уже нема. Його навіть у монастир не впустили… Негарно вчинили. Це ж він будував…».
Тепер правив у церкві отець Петро. Я запитала його, що сталося? Відповів, що монастир переживає певні труднощі. Принагідно, ніби між іншим, запитав, чи маю знайомих заможних людей, які потребують духовної підтримки, і чи могла би їм порадити приїхати сюди. Монастир, мовляв, потребує фінансової підтримки. Я таки порадила кільком знайомим поїхати у монастир, про що тепер дуже шкодую. Перед усіма вибачилася…
У той час у мене склалися приятельські стосунки зі сестрою отця Петра Оксаною, яка живе у Винниках, але часто навідується до брата у монастир. Якось вона мені сказала, що не розумію, ким є отець, він «неземний», і хто не слухатиметься його, «матиме великі терпіння». А сам отець Петро загадково попередив мене: «Ви тепер на вулиці будете зустрічати людей, схожих на мене. Не лякайтеся. Це образ Бога».
Якось Оксана мені подзвонила і перепитала, чи не збираюся у монастир, бо якраз їдуть, і є місце в автобусі. У бусику до мене підсів священик і почав поводитися дивно. Він хапав мене за руки і казав, що маю «багато дарів від Бога», але «Бог ці дари може давати і забирати, що у мене мало часу…». По приїзді до Львова я побачила на долонях незрозумілі плями і побігла до лікаря. «Екзема», — сказала дерматолог і виписала мазь. Дерматит поширився, і я перестала їздити у Колодіївку, бо вирішила для себе, що мені це не потрібно.
У грудні 2016 року до мене подзвонив отець Петро і сказав, що потрапив у лікарню і потребує моєї допомоги. А потім уточнив, що журналістської підтримки потребує не він, а його «духовна донька» Зоряна Павлишин, яка працює лікарем-анестезіологом в Обласній клінічній лікарні. Отець сказав, що ургентну операційну, в якій працює Зоряна Павлишин, хочуть ліквідувати. І я, як журналістка, маю втрутитись у цю ситуацію, бо це важливо насамперед для бідних людей. Хоча головний лікар лікарні спростовував чутки про ліквідацію операційної. Телефоном Зоряна Павлишин розповіла мені, що у них якраз зроблено унікальну операцію, і про це цікаво написати. Разом з телевізійниками ми розповіли про цю операцію. Про ліквідацію відділення вже ніхто не говорив, а я принагідно запитала у «духовної доньки» о. Петра, чи є у них в лікарні ревматологи, бо мій дерматолог порадив звернутися по консультацію до ревматолога.
Зоряна Павлишин погодилась відвести мене до ревматолога. Але спочатку відвела мене у приміщення реанімації, покликала медсестру і запропонувала взяти кров на біохімію. Наступного ранку винесла мені картку з результатом біохімічного аналізу і сказала: «У тебе аналізи добрі. Поки що…». Запропонувала піти на УЗД. Я погодилася, хоча трохи здивувалася, для чого УЗД, якщо у мене дерматит. А ще мене здивувало, що пані Зоряна знає усе, що я свого часу розповідала отцю Петру під час розмови у захристії. Після обстеження нахилилася до мене і пошепки сказала: «Ми з отцем Петром тебе будемо мити зсередини». Спочатку я розгубилася, а потім злякалася. Вирішила з’ясувати, що це все означає, в отця Петра. Зателефонувала йому, але він уникав розмови, ігнорував. З того часу я припинила спілкування з тими людьми.
За два місяці, у квітні 2017 року, з’явилася Заява Синоду єпископів та Блаженнішого Святослава, у якій Блаженніший просить вибачення перед людьми, які їздили у монастир у Колодіївку, і вказує, що потерпіло багато людей фізично і психічно. А наприкінці 2018 року від колег-телевізійників дізналася, що Зоряну Павлишин звинувачують у неналежному виконанні професійних обов’язків, внаслідок чого помер 42-річний чоловік. Трагедія сталася ще у 2014 році. Досудове розслідування тривало три роки, ще два роки тривав суд. Личаківський суд визнав анестезіолога винною. Згідно з рішенням суду, її було позбавлено права займатися медичною діяльністю на п’ять років, а лікарня мала би виплатити потерпілим 500 тисяч гривень моральної компенсації. Але лікарня та адвокат Зоряни Павлишин подали апеляцію, і зараз справа розглядається у Львівському апеляційному суді.
Коли про це все довідалась, зрозуміла, що отець Петро звів мене з пані Павлишин не просто так, бо якраз тоді тривало слідство у її справі. Вирішила я й уважніше придивитися до діяльності того монастиря, бо надто багато питань у мене почало виникати.
Якраз у цей час з’явилася інформація, що після Заяви Синоду єпископів УГКЦ про потерпілих фізично і психічно людей, які відвідували монастир у селі Колодіївці, позбавили колишнього настоятеля монастиря о. Григорія Планчака та дев’ятьох монахів монашества.
На жаль, Церква не пояснює, що насправді сталося у цьому монастирі. У Тернопільському управлінні поліції мені відповіли, що жодних заяв від «потерпілих фізично і психологічно» не було. Я не раз намагалася зв’язатися з отцем Петром, аби взяти у нього вже офіційний коментар, але він не відповідав на мої дзвінки. На інформаційний запит від редакції «Високого Замку» курія Тернопільсько-Зборівської єпархії відповіла, що, оскільки журналіст приїжджала у Колодіївку з духовних питань, вона заанґажована. Відповідно, курія Тернопільсько-Зборівська, порадившись «з юристами і компетентними людьми», не буде проводити у присутності єпископа зустрічі з монахом о. Петром, паспортне ім’я якого Тарас Гедз.
Тим часом зі Львова священики продовжують возити людей автобусами у Колодіївку на прощу. Чому саме туди — теж загадкове питання, адже Колодіївський монастир від часу створення був відомим у народі центром екзорцизму, а не відпустовим центром, як, наприклад, Зарваниця.
Коментарі для «ВЗ»
Богдан Кулик, доцент кафедри психіатрії, психології і сексології ЛНМУ ім. Д. Галицького, психотерапевт
Екзорцизми — елемент боротьби за популярність у населення. Це такі собі істеричні прояви у людей з відкатом у Середньовіччя. Зараз кажуть не істерія, а конверсійні розлади, але йдеться про одне і те ж. Оці крики, викручування, завивання у церкві під час екзорцизму, це психологічний феномен, прояв істерії. Розповідали люди, які були на таких сеансах і прийшли на них заздалегідь, що бачили, як усі спокійно сиділи, чекали початку Служби, а потім з’явилася якась особа-«клієнт» — і почалося шоу, спектакль: одні кричать, інші падають… Екзорцизми можуть мати психотравмуючий і шокуючий вплив на людей, які просто вирішили з цікавості приїхати і подивитися. Навіть може розвиватися посттравматичний стресовий розлад. Це — негативний вплив на психіку. Церква ж заохочує приїжджати людей, бо місце стає паломницьким, популярним, «помічним»… Але, зрештою, все зводиться до фінансової складової.
Ситуація з медициною у країні нагадує початок 90-х років: система руйнується, у людей з нестабільною психікою паніка… І тут з’являються екстрасенси, пророки, помічники «від Бога». Можемо говорити про явну маніпуляцію свідомістю: нав’язування тривожних переживань, які можуть переходити у тривожний розлад. Це робиться з метою: «тримайся нас, і ми тобі допоможемо». Людині кажуть, що вона — грішник, і якщо не ходитиме у це місце очищатися, то її гріхи призведуть до біди. Чому Церква проти «ворожок», бо вони конкуренти.
Орест Малиць, директор Львівського музею історії релігії
Термін «секта» використовується для релігійних об’єднань, які є нетиповими для України. Секти утворюються шляхом відгалуження від основних напрямів релігії. Їх називають «розкольниками». Ознаки секти — наявність харизматичного лідера, послідовники якого переконують, що вони володіють іншими методами впливу на людину, іншими способами спілкування з Богом, що вони особливі. Обов’язковим є конфлікт з конфесією, від якої вони відкололися. Харизматичний лідер відрікається від послуху основній Церкві, до якої належить. Оголошує, що цей конфлікт є настільки потужним, що підпорядкована релігійна громада не може перебувати у рамках тієї чи іншої конфесії.
Екзорцизм — дуже регламентоване заняття у Церкві. Не кожна духовна особа може проводити акти екзорцизму. У Католицькій церкві з 1999 року затверджено ритуал екзорцизму. Дозвіл на проведення екзорцизму священик отримує від правлячого ієрарха. Не може бути цілий монастир центром екзорцизму. Як правило, є згромадження монахів, які ведуть праведне життя і моляться, а комусь одному дозволено проводити обряди екзорцизму. Екзорцист — це окрема особа, яка має відповідний дозвіл, а не група людей. Тому, напевно, у Колодіївському монастирі лише настоятель мав дозвіл і право займатися екзорцизмом, а всі інші таких дозволів не мають.
У Заяві Синоду про Колодіївський монастир Церква вибачається перед людьми і заявляє, що найближчим часом порушення будуть усунуті. Що значить термін «найближчим часом» — не уточнюють. Знаючи, що є така Заява Синоду, звичайно, я би мав застереження, чи їхати у цей монастир на прощу, адже у цій Заяві Церква застерігає вірних про те, що цей монастир має певну репутацію і потребує оздоровлення. Їхати туди і не зважати на застереження Синоду — відповідальність на тих, хто туди їде.
Якщо цей матеріал вас зацікавив, будемо вдячні, коли поділитесь ним в соціальних мережах або прокоментуєте.