Проблеми, турботи, кризи, негаразди – вони начебто постійно й невтомно нависають прямісінько над нами. І навіть яскравий парад не додає оптимізму, коли змушений ставати випадковим свідком жахливих картин прямісінько на вулиці, – пише Ровесник.

Саме зараз йтиме мова про місто Тернопіль, проте із впевненістю можна сказати, що ідентичні ситуації можна зустріти і в будь-якій іншій області. Безробіття, інфляція та їм подібні щоденні “приємні сюрпризи” в новинах підходять на другий план в той момент, коли бачиш бабусь або дідусів, які через біду змушені практично жебрити.

Якось днями довелося спостерігати, як старенький дідусь, тримаючи пакетик для пожертви, грає на сопілочці біля пішохідного переходу. Достатньо було лише глянути на його руки, які трусилися точно не від страху публіки. Людина, котра все життя працювала руками, цього разу змушена їх простягати в надії на милостиню.

Ще якось зустрінеш бабусь, які продають якійсь квіточки чи ягідки й так щиро благають щось в них придбати. А буває і просто: стоять тихенько біля стіни й журливо дивляться на потоки людей, котрі фотографують на айфони свої вишукані смузі із маракуї. Нічого не маємо проти Епл-продукції чи дозвілля в цілому.

Проте якщо у нас в молоді немає перспектив, в працездатного населення проблеми із роботою, то що тоді говорити про літніх людей? Як їм пробивати собі шлях, якщо енергійним, молодим людям це насилу вдається. Прикро, бо незахищені категорії населення в Україні справді незахищені взагалі.

Звичайно, найлегше в даній ситуації в черговий раз полаяти владу, уряд й продовжити гортати стрічку новин у фб. Проте можна спробувати почати із себе. Якщо кожен, хто читає це допоможе бодай комусь, поділиться із друзями цією ідеєю – запевняю, що світ вже стане кращим. Якщо вам важко, то лише уявіть, як важко жити тим людям із крихітною пенсією, тим хто вже не може влаштуватись на роботу. Давайте робити свій кращим. Щось схоже часто можна почути, побачити. Але зазвичай це стосується котиків, песиків, медичних операцій… Це теж окрема і прикра тема, проте вона більше на слуху, особливо у соціальних мережах. Про пенсіонерів згадують лише депутати і лише для піару.

Спробуйте допомогти комусь як тільки можете; зробити селфі із усміхненими бабусею чи дідусем на вулиці, яких ви потішили, хіба не краще, ніж з поліцією чи з тим самим смузі із маракуї (нічого особистого, лише сатиричний підсилюючий елемент). І на завершення не обійтися без крилатої фрази. Хто як не ми? В США чи ЄС своїх вистачає. Все в наших руках.